Сунично-рожевий будинок

Уривок із твору Джеральда Даррелла “Моя сім’я та інші звірі”

Наш невеликий прямокутний будинок, оточений крихітним садком, усім своїм виглядом випромінював рішучість. Зелена фарба на віконницях вицвіла під сонцем, де-не-де потріскалась і взялася пухирцями. У садку, огородженому високими фуксіями, буяли квітники розмаїтих форм. Нагідки маленькими сонечками поривались угору до сонця, неначе діти до матері. Долі стелилися оксамитові скромні братки, а з-під серцеподібних листочків зорили сумні фіалки. Тепле повітря, напоєне пахощами прив’ялих квітів, бриніло мелодійним шелестом, сюрчанням комах. З першого погляду ми прикипіли серцем до цього будинку. Він стояв і ніби чекав на наш приїзд. Ми відчули себе як удома.

Кожен по-своєму пристосувався до нових життєвих обставин. Ларрі, забарикадувавшись стосами книг, увесь день просидів за друкарською машинкою і виходив, мрійливо всміхаючись, тільки попоїсти. Наступного ранку настрій у нього вкрай зіпсувався, оскільки якийсь селянин припнув свого віслюка біля огорожі нашого садка. Раз у раз віслюк протягло, надсадно ревів.

— Я вас питаю! — обурювався Ларрі. — Хіба це не смішно? Прийдешні покоління будуть позбавлені моєї книжки тільки через те, що якийсь йолоп прив’язав цю нікчемну тварину під моїм вікном!

Тим часом Леслі повитягав свої револьвери й заходився стріляти з вікна спальні по старій бляшанці, налякавши нас усіх. Ларрі заявив, що навряд чи зможе працювати, коли будинок двигтітиме, як від землетрусу, кожні п’ять хвилин.

Мама, зірко пильнуючи за нами всіма, знаходила час і для власних справ. Увесь дім наповнився духмяним ароматом зілля, різко запахло часником і цибулею, на кухні кипіли численні горщики й каструльки. Мама також залюбки поралася в садку, щось підрізала, обривала, натхненно сіяла й саджала. Мене садок теж цікавив, разом із Роджером ми відкрили там безліч дивовижних речей. Роджер, наприклад, дізнався, що не варто нюхати шершнів.

Переклад з англійської Людмили Гончар