Гніздо щипавки

Уривок із твору Джеральда Даррелла “Моя сім’я та інші звірі”

Але, мабуть, найзахопливішим відкриттям було гніздо щипавки. Воно причаїлося під шматком кори (я ненароком зрушив його) — маленька заглибина в землі, вирита, певне, самою комахою. Щипавка сиділа посередині, мов квочка, прикриваючи собою декілька білих яєчок. Навіть сонячні промені не зігнали її, коли я підняв кору. Полічити всі яйця я не зміг, але їх було небагато. Можливо, вона ще не відклала решту. Я обережно поклав кору на місце.

Відтоді я почав ревно оберігати гніздо. Спорудив навкіл огорожу з камінців, а поряд на стовпчику причепив оголошення, написане, щоб застерегти моїх родичів: “ОБИРЕЖНО — ГНІЗДО ЩИПАВКИ — ПЕЛЬНУЙТЕ!”. Варте уваги те, що два грамотно написані слова стосувалися біології.

Майже щогодини я прискіпливо оглядав щипавку. Частіше перевіряти її я не наважувався з остраху, що вона може покинути гніздо. Помалу купка яєць під нею росла, і щипавка, очевидно, звикла до мене. Мені навіть здалося, що вона почала впізнавати мене і ми подружилися.

На превеликий жаль, мене спіткало гірке розчарування. Малята вивелися вночі. Я гадав, що після всіх моїх зусиль і постійного чатування самочка могла б побаритися трохи й дочекатись мене. Однак вони вже з’явилися на світ — чудовий виводок слабеньких комашинок, наче виточених зі слонової кості. Вони спокійно роїлися під материнським тілом, повзали між її лапками, а найсміливіші навіть вилазили їй на клішні. Це було зворушливе видовище.

На другий день дитсадок спорожнів: уся моя люба сімейка розбрелася навсібіч.

Острів непомітно, але владно причаровував нас. Кожен день ніс у собі вічність, незворушний спокій; хотілося, щоб він ніколи не закінчувався. Та потім ніч знову скидала свої темні шати, і новий день чекав на нас, блискучий, яскравий, мов дитяча перебивна картинка, з таким самим відтінком нереальності.

Переклад з англійської Людмили Гончар