Маленькі історії служіння громаді

Аліна. Це було рік тому. У нашому місті є будинок для літніх людей. Коли класний керівник запропонував відвідати їх на Міжнародний день людей похилого віку, я поставилася до цього просто як до громадського доручення. Проте, коли я побачила цих дідусів і бабусь, їхню радість і слова вдячності, я змінила свою думку. Тоді ж на моє запитання «Що я можу для Вас зробити», одна з бабусь сказала: «Як була молодою, я дуже любила танцювати. Тепер вже стара, й ніхто зі мною не танцює…» Раптово у нас народилася ідея осіннього балу для літніх людей. Ми готувалися: заздалегідь зробили оголошення, обрали музичні твори, погодили усі питання з адміністрацією закладу й підготували запрошення для кожного дідуся й бабусі, навіть приготували смаколики до чаю.

Цей день був особливим: здавалося літні люди помолодшали років на 10! Кожний / кожна з них були у святковому вбранні, а бабусі навіть зробили собі макіяж. Мої однокласники-хлопці запрошували до танцю бабусь, а дівчата танцювали з дідусями. Я ніколи не забуду їхніх облич – світлих і щасливих… Так почалося наше шефтсво над літніми людьми. Тепер ми часто їх відвідуємо, організовуємо концерти, знайомимо з соціальними мережами, допомагаємо, просто спілкуємося. Це спілкування допомогло мені краще себе зрозуміти. І я вже знаю точно, що оберу для себе професію соціального працівника.

Андрій. У притулок для тварин я прийшов сам. Він знаходиться неподалік мого дому. Я приніс туди цуценя, яке знайшов на вулиці. Дуже люблю тварин, але у моєї молодшої сестри алергія на хутро, тому ми не можемо дозволити собі тримати тварин у квартирі.

Волонтерка, яка мене зустріла, прийняла цуценя й на моє прохання показала мені «вихованців» притулку. Я ніколи не думав, що у нас стільки бездомних собак! Вони були різні – великі й маленькі, породисті й безпородні. Серед них були й тварини зі складною долею та з каліцтвами. Але найбільше вразили їхні очі – такі щирі й такі нещасні.

«У нас не вистачає часу й їжі на всіх, — сказала волонтерка, — дуже потрібна допомога». І я збагнув, що реально можу допомогти.

Я вже рік працюю в цьому притулку: збираю кошти для придбання корму тваринам, вигулюю собак, доглядаю за ними, шукаю для них нових господарів. До цієї справи долучилися мої сусіди та друзі. Гадаю, що ми робимо корисну справу. Я й раніше хотів стати кінологом, але тепер я цілком переконався в тому, що я маю ним стати.