Маленькі історії служіння громаді

Аліна. Це було рік тому. У нашому місті є будинок для літніх людей. Коли класний керівник запропонував відвідати їх на Міжнародний день людей похилого віку, я поставилася до цього просто як до громадського доручення. Та коли я побачила цих дідусів і бабусь, їхню радість і слова вдячності, я змінила свою думку. Тоді ж на моє запитання «Що я можу для вас зробити?», одна з бабусь сказала: «Як я була молодою, дуже любила танцювати. Тепер уже стара, й ніхто зі мною не танцює…» Раптово у нас народилась ідея осіннього балу для літніх людей. Ми готувалися: заздалегідь зробили оголошення, вибрали музичні твори, погодили всі питання з адміністрацією закладу й підготували запрошення для кожного дідуся, кожної бабусі, навіть приготували смаколики до чаю.

Цей день був особливим: здавалося, літні люди помолодшали років на десять! Кожний / кожна з них були у святковому вбранні, а бабусі навіть зробили собі макіяж. Хлопці, мої однокласники, запрошували до танцю бабусь, а дівчата танцювали з дідусями. Я ніколи не забуду їхніх облич — світлих і щасливих…

Так почалося наше шефcтво над літніми людьми. Тепер ми часто їх відвідуємо, організовуємо концерти, ознайомлюємо з соціальними мережами, допомагаємо, просто спілкуємося. Це спілкування допомогло мені краще себе зрозуміти. І я вже знаю точно, що оберу для себе професію соціального працівника.

Андрій. До притулку для тварин я прийшов сам. Він розташований неподалік мого дому. Я приніс туди цуценя, яке знайшов на вулиці. Дуже люблю тварин, але в моєї молодшої сестри алергія на шерсть, тому ми не можемо дозволити собі тримати тварин у квартирі.

Волонтерка, яка мене зустріла, прийняла цуценя й на моє прохання показала мені «вихованців» притулку. Я й гадки не мав, що у нас стільки бездомних собак! Вони різні: великі й маленькі, породисті й безпородні. Серед них є й тварини зі складною долею та з каліцтвами. Але найбільше вразили їхні очі — такі щирі й такі нещасні.

«У нас не вистачає часу й їжі на всіх, — сказала волонтерка, — дуже потрібна допомога». І я збагнув, що реально можу допомогти.

Уже рік як я працюю в цьому притулку: збираю кошти для придбання корму тваринам, вигулюю собак, доглядаю за ними, шукаю для них нових господарів. До цієї справи долучилися мої сусіди та друзі. Гадаю, ми робимо корисну справу. Я й раніше хотів стати кінологом, але тепер я цілком переконався в тому, що я маю ним стати.